Історія написання
твору «Думи мої, думи мої…»
Після арешту Т.
Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, його ув’язнено в
казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити
солдатом в Оренбурзький окремий корпус.
Папорт твору
Літературний рід — лірика.
Жанр — вірш.
Вид лірики — інтимна.
Мотиви:
- звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників;
-любов до Батьківщини та сум за нею в чужому краї; творчість як єдина втіха на засланні.
Ідея: Тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.
Основна думка: Думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.
Основні художні засоби
Звертання: «думи мої», «мої голуб’ята», «мої любі».
Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами», «сизокрилі голуб’ята», «Дніпро широкий»
Порівняння: «привітаю, як діток».
Повтор («думи мої, думи мої»).
3. Прослухайте баладу тут
4.Опрацюйте аналіз балади.
Балада "Причинна"
«Причинна» - один
із найбільш ранніх творів Т.Шевченка.
За жанром цей
твір Т. Шевченка - романтична балада.
Балада -
ліро-епічний твір з драматичним сюжетом. Баладі властиві невелика кількість
персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість
викладу матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов’язані з народними легендами
й переказами, поєднують у собі перекази й пісні.
В українській
поезії XIX століття до балади
звертались поети П. Гулак- Артемовський, А. Боровиковський, І. Вагилевич, Ю.
Федькович, Б. Грінченко та ін.
Образи твору
узагальнено-романтизовані - закохані й розлучені козак і дівчина. Романтичний
характер поезії підкреслено зображенням бурхливої ночі на Дніпрі, пейзаж уже на
початку твору формує й органічно передає почуття і настрої героїні - дівчини,
яка розлучена з коханим і через надмірну тугу втратила розум, стала причинною
(так-бо ворожка зробила, щоб не страждала).
Твір має усі
ознаки балади: динамічний сюжет, драматизм ситуації, нарощування (градація)
драматичного ефекту (дівчина, не дочекавшись коханого, гине; накладає на себе
руки з розпачу й її коханий козак, що повернувся, та не застав дівчину живою -
така фабула нагадує смерть Ромео і Джульєтти з трагедії Шекспіра), фантастичні
елементи (поява русалок, їх пісні й ігрища, позбавлення життя дівчини - русалки
її залоскотали до смерті...).
Мова балади чарує
мелодійністю, вишуканою простотою ритму, що зумовило перетворення частин балади
на пісні. Так, на слова прологу Д. Крижанівський написав пісню «Реве та стогне
Дніпр широкий», що стала народною. Відомим романсом є також ліричний авторський
відступ «Така її доля», музику до якого створив В. Заремба.
Уже рання
творчість показує, що Т. Шевченко чудово володів законами віршування: за
допомогою алітерації створюється нічний пейзаж бурі на Дніпрі (Реве та стогне
Дніпр широкий, сердитий вітер завива...), коли ми ясно чуємо рокотання хвиль і
рев потужного вітру; змінюючи віршовий розмір частин балади (оповідна частина
написана двоскладовими віршовими розмірами - ямбом чи хореєм, а авторські
відступи мають більш розлогий характер, бо написані амфібрахієм), лексику
(просторічні слова - обіщався, гульк, нічичирк, зареготались тощо, а також
пестливі - дівчинонька, козаченько, коник вороненький вживає поряд із
літературно унормованими), вдало поєднує різні стилі, змінює характер мовлення.
5.Підготуйтесь до опитування за цими творами.
Український романтизм
Романтизм (фр. romantisme) - ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і
культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і
народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене
вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої
дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до
вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових
літературних жанрів - балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних
романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема
наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і
мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й
відродженні слов'янських народів, зокрема українського.
Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі
"Грамматика малороссийского наречия" О. Павловського і збірка М. Цертелева
"Опыт собрания старинных, малороссийских песен" з висловленими в них
думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української
народної поезії.
До виявів українського
перед-романтизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник "Малороссийские песни" М. Максимовича і балади
П. Гулака-Артемовського
("Твардовський" і "Рибалка", 1827). Український романтизм
виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі
класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і
розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості,
з одного боку, та писань російських і польських романтиків - з другого. Зокрема
чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали
українські школи в російській і польській літературах.
Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів - українських народних пісень М. Максимовича (1827, 1834, 1849), історичних пісень і дум І. Срезневського (у тому числі й написаних ним самим) у збірці "Запорожская старина" (1833-38), народної усної творчості П. Лукашевича (1836), як також публікації історичних праць і пам'яток: Д. Бантиш-Каменського (1822), М. Маркевича (1842-43), О. Бодянського (1846-48, у тому числі козацьких літописів й "Історії Русів"), А. Скальковського (1846) та інших.
Основоположницею розвитку українського
романтизму була харківська школа з її двома гуртками - першим,
що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського
і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і
О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х p. Також
під проводом
І. Срезневського, до нього були причетні:
А. Метлинський (псевдонім - Амвросій Могила), М. Костомаров (псевдонім -
Іеремія Галка) й О. Корсун з М. Петренком і С. Писаревським та іншими.
Програмовими для діяльності цих гуртків були збірки "Украинский
альманах" (1831) та "Запорожская старина".
Другим осередком чи й етапом українського романтизму,
уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з
виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини
1830-40-х p. з М. Максимовичем, П.
Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже
1840 року "Кобзаря",
і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим.
Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних
київських учених, професорів Київського університету, поєднаний з вивченням
української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на
постання Кирило-Мефодіївського братства з його
виробленою М.Костомаровим романтично-християнською програмою - "Книгами
Битія українського народу" і, з другого боку, дав нову за поетичними
засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т. Шевченка з його візією
майбутньої України.
Літературними трибунами цього етапу
українського романтизму були альманахи:
·
"Киевлянин"
(1840, 1841, 1850) М. Максимовича;
·
"Ластівка"
(1841) Є. Гребінки;
·
"Сніп" (1841)
О. Корсуна;
·
"Молодик"
(1843, 1844) І. Бецького;
·
"Южно-Русский сборник" (1848) А.
Метлинського.
Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу
"Основа" (1861-62) письменників і діячів, між якими були:
кирило-методіївці В. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного
роману "Чорна Рада" (1857) й видавець альманаха "Хата" (1860) П. Куліш і
Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в
основі подражаній пророкам і поем "Юродивий" і "Неофіти".
До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор
багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні
поети Я. Щоголів, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів
другої половині XIX століття.
В цілому, у поетичній творчості українського романтизму
помітні дві течії - національно-патріотичний
у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його
представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів.
Твори поетів-романтиків для ідейно-художнього аналізу:
Є.Гребінка. "Українська мелодія", "Човен".
П.Гулак-Артемовський. "Рибалка".
М. Петренко. "Небо".
М.Костомаров. "Соловейко".
В.Забіла. "Соловей", "Гуде вітер вельми в полі".
Тема. Пам'ятки оригінальної літератури княжої Руси-України
Немає коментарів:
Дописати коментар